Станція-привид

«Станція-привид» — перша книга «Всесвіту Метро 2033», написана жінкою про жінку

Станція-привид

Замість вступу

Разом із юною героїнею Ганни Калінкіної, Нютою, читач знову повертається в московський метрополітен, відкриваючи нові, ще незвідані куточки, бачить світ очима жінки, яка задається новими питаннями. На якій станції як одягаються, і звідки береться одяг? Закохуватися в героїв чи лиходіїв, прощати або мститися?

«Станція-привид» - одночасно романтична і страшна історія про зраду, боротьбу, пошуки себе і, звичайно ж, кохання.

Враження від книги Дмитра Глуховського

...Однакових книг вийти за визначенням бути просто не може: адже кожен, виходить, пише про себе. Скільки людей - стільки і поглядів, стільки і перспектив. Стільки різних сюжетів, героїв, драм. Стільки різних книг.
А такої, як у Ганни Калінкіної, не було ще ні в кого. Адже це перший автор-жінка нашої серії. І, читаючи та редагуючи її книгу, я сам для себе почав заново відкривати своє «Метро».

Адже жінки дивляться на «наш світ» своїм особливим поглядом. На кожній станції метро помічають спочатку інших жінок - і «говорять» перш за все з ними, а вже потім з чоловіками. Примічають, на якій станції як одягаються, і задаються питанням, звідки береться одяг. Закохуються в героїв і в лиходіїв, прощають і мстять. В колишніх романах «Всесвіту» любов - це найчастіше туга за загиблою подругою, за дружиною, яка загинула в Катаклізмі... Це тому, що чоловіки толком і не вміють про кохання писати.
І раптом - ось вам живе дівчисько, справжнє.
Не героїня, не силіконова модель, не фатальна вамп. Іноді боязка, іноді - відважна. Не завжди впевнена у своїх почуттях і не завжди вміє зробити вибір... Як ті дівчата, з якими ми зустрічаємося і базікаємо кожен день, з якими будуємо відносини. Як ті дівчата, які читають наші книги.

І з приходом героїнь суворе підземне царство героїв «Метро» раптом стає трохи більш наївним, райдужним, трохи більше легковажним - але безсумнівно менш схематичним, коміксовым - і більш живим, реальним.
Але не варто думати, що перед вами - жіночий роман.
Перед тим, як сісти за написання своєї книги, Ганна Калінкіна прочитала всі книги серії. У світі метро орієнтується краще багатьох професійних письменників і завзятих читачів. І атмосферу вона відчула чудово: її герої розповідають такі історії, від яких мороз поза шкірою, і переживають такі пригоди, від яких у вразливих може вискочити серце.
Саме ж для мене приємне, що Ганна - не професіонал, не найманець, а один з авторів порталу Metro2033.ru, постійний учасник наших зустрічей з читачами. Вже другий в цьому році «аматор», який завдяки серії «Всесвіт Метро 2033» зміг(ла) здійснити свою мрію - написати і опублікувати свою книгу.
Загалом, так. Плювати я хотів на правила. Нехай горять в пеклі ті, хто вважає, що треба годувати читачів однаковими книжками, простими і зрозумілими. А я хочу, щоб у «Всесвіті» всі книги були різними, а всі і все - живими.
І тоді нам ніколи не буде нудно.

Коротко сюжет

Дві дівчини-подруги Нюта і Крися мають бути принесені в жертву Сонцю. Така традиція на їхній станції, де править Верховний. Ні жалисливі погляди баби Зої, яка виростила дівчаток, ні заступництво сина Верховного Ігоря — ніщо не може врятувати їх від героїчної смерті в ім'я невідомо чого... Влада Верховного на станції безмежна.

Їхню станцію ми не можемо знайти на Путівнику. Та й сусідні Тушинська і Щукінська позначені як необстежені сталкерами центрального Метро. «Спартак» між Щукінською і Тушинською так і не встигли ввести в дію до Катастрофи. Баба Зоя розповідала, що такі станції, побудовані, а потім з якоїсь причини занедбані, називалися станціями-примарами.

Баба Зоя на правах старовинної подруги Верховного намагається втрутитися. Верховний розуміє, що зріючий бунт слід присікти на корені. І з бабою Зоєю дуже вчасно трапляється серцевий напад.

Смерть єдиної близької людини неначе розштурхує Нюту зі сну. Вона вирішує будь-що тікати зі станції, де всі вважають її, «вирощену мутантами підземелля», несповна розуму і мало теж не напівмутанткою.

Верховний прекрасно розуміє, якщо дівчата дістануться до сусідньої Тушинської і там порозказують про ритуали жертвоприношення, напівголодному але спокійному життю Спартака кінець. На Тушинській республіка. Її мешканці обов'язково втрутяться у варварське життя сусідів-сектантів. І Верховний направляє по слідам утікачок двох професійних вбивць.

Проте, недарма на Спартаку ходять чутки, що Нюту вигодували мутанти Метро. Дівчина захищена якимись незрозумілими вищими силами. Здоровенний чолов'яга, замість прикінчити крихку дівчинку одним ударом, гине сам.

На Тушинській дівчата знайомляться з юнаком Кирилом і стають свідком страшної смерті дружини лідера станції Марини в пащі величезної мерзенної повзучої потвори.

Зі станції тікають вже утрьох.

Розуміючи, що до Бігової підземеллям не дістатися, приймають рішення спробувати пробратися Поверхнею. Голова станції Сходненська Захар Петрович малює молодим людям детальну схему, і вчить, як слід поводитися на Поверхні.

Найманий вбивця, прорахувавши вірогідність вижити недосвідченим юнакам на Поверхні , вирішує припинити переслідування і доповісти Верховному про йтак неминучу смерть біглянок.

Небезпечні пригоди

На Поверхні, в яру, де, здається, можуть вижити лише змутовані павуки, Кирило, Нюта і Крися зустрічають відлюдного дідка, що проживає тут від самої Катастрофи. Старий навіть примудрився в яру вирощувати овочі і картоплю. Він гостинно приймає мандрівників, на дорогу дає їм зброю і мотоцикл. З немалими пригодами втікачам вдається Поверхнею дістатися іншої гілки, де на станції Войківська мешкають анархісти, які звуть свою станцію Гуляй-Полем.

Цікаво, що анархісти на Гуляй-Полі чудово пам'ятають поїзд з тілом мертвого Леніна, який викрав їхній земляк Толік Томський

На Гуляй-Полі Крися знаходить своє кохання і лишається з чоловіком. Нюта ж з Кирилом прямують на сусідній Сокіл. Далі Аеропорт, Динамо, Білоруська. А Білоруська — це вже Ганза.

На станції Вулиця 1905 року дівчина, хоч і помимо своєї волі, стає «Переможницею Звіра» — величезної павукоподібної істоти, що тероризувала станцію. Тут же в процесі реабілітації знайомиться і поступово закохується в Алека, все далі і далі відштовхуючи від себе Кирила.

Зрада

Вже біля самої Бігової — кінцевої мети подорожі Нюти, її супутник Алек, хлопець, якого вона кохала, розкриває страшну правду. Нюта дізнається, що це її вітчим продав маленьку Нюту човникам, а Алек зведений брат дівчини. До того ж саме Алек за дорученням батька увесь цей час шпигував за Нютою, маючи кінцевим наміром її вбити. В останню мить рука професійного кіллера, направленого сином Верховного Ігорем для усунення Нюти, направляється незрозумілою силою проти Алека.

Не маючи більше що робити на Біговій, Нюта повертається до рідної станції Стадіон Спартак. За цей тривалий час гине від сердечного нападу Верховний, Ігор теж провокує проти себе вбивцю, а вбивця після чергового злочину сам гине в щелепах мутанта.

Нюту ще пам'ятають на Спартакові. Станція, позбавлена диктатури, пичинає жити новим демократичним життям, а Нюта з Кирилом накінець-то по-справжньому знаходять одне одного.