Дніпро

Дніпро — перша поверхнева станція Святошинсько-Броварської лінії перед мостом метро через Дніпро на Лівий берег.

Кінцева мета походу загону Сайгона у пошуках шляхопроходного поїзду.

Вихід на Поверхню

З дихальною маскою на обличчі не дуже поговориш, але Сайгон без проблем зрозумів сенс кривлянь Че. Мовляв, ось тобі, Сайгон, той самий чистий газ, у який ти віриш. Всі ви, кроти, дихайте отрутою, жерете отруту, а потім плодитеся...
Станція Дніпро. Поверхня. Двадцять років святошинець звикав відчувати стелю над головою. А тут стелі немає.
Сутеніло. Падав невеликий сніг.
На мить Сайгон злякався, що він рожевого кольору, але ні - звичайний, яким запам'ятався, тобто білий.
Тишу порушувало лише переривисте дихання чотирьох рятувальників. Рівно чотири плями жовтіли на молочному тлі планети. Розумник, який придумав таке надяскраве забарвлення РЗК, явно не розраховував на те, що людям треба буде ховатися від мутантів.
Косі промені сонця зі швидкістю світла таранили важкі хмари і уламками падали вниз. Прям картинка з сну Сайгона, побаченого ним у тунелі між Вокзальною та Університетом. Тільки Сайгон не голий, а зовсім навіть навпаки. Так і лічильника Гейгера у нього з собою немає, перевірити рівень радіації не вийде. А навіть будь прилад, і навіть заспівай він свою тривожну арію - хіба це зупинило б рятувальників, які виконали довгий, повний позбавлень і небезпек шлях? Ні, звичайно ні...
Сайгон ні за що б не повернув назад. Він дійшов! Дійшов! Навіть не віриться...
Сайгон здригнувся, помітивши сліди на снігу, - прямо як у сні.
Він різко обернувся, але ніхто не поспішав атакувати його зі спини. Якісьтіні миготіли на віддалі, не ризикуючи стати в повний зріст. Че жестами показав, що це дрібниці, негідні уваги і витрачених патронів.

Вестибюль під станцією був понівечений, від стекол не залишилося і сліду. По праву сторону від естакади повинна була стояти скульптура, але її не було. І метроміст, що тягнувся колись до Гідропарку, звалився, згинув. Зате зліва статуя збереглася - жінка з птахами, що злітають з простертих до неба рук.
І тут, немов стократно збільшена тінь від прикутих до бетонної жінки залізних птахів, в небі пронеслося щось велике... розміром з фронтового штурмовика, — так сказав Фідель. Величезне летюче чудовисько.
Тут же, чи то вітаючи монстра, чи то від жаху при його появі, — завили по всій окрузі десятки невидимих оку тварюк.

Чудовисько розгорнулося над річкою за дугою і пішло до станції.
Тільки тоді до Сайгона дійшло, що це і є либідь. Кошмар з кошмарів, біч мародерів, гроза нового світу.
Той самий либідь, що вбив Майора!

Сайгон кинув до плеча автомат, але на спуск натиснути не встиг - Фідель схопив АК за ствол і направив вниз, замахав рукою - мовляв, ти що, з глузду з'їхав?! Судячи по габаритах мутанта, довбати по ньому є сенс хіба що з НСВТ, і то без гарантій.

На Поверхні рятувальники мало не потрапляють у засідку білих схожих на великих мавп мутантів. Лише атака либідя і шквальний вогонь дозволили людям урятуватися. Проте, захисне скло шолома Сайгона розтрощене мутантом...

По «Марусю»

По вузькому коридорчику Сайгон і Че вийшли на сходовий майданчик, де їх чекали Фідель і Павло Терентійович. Метробудівець все щосьчеркав в блокноті і показував написане Фіделю.
Сайгон зняв шолом і зірвав маску апарату дихання. Набридли! Прохолодне повітря приємно торкнулося розпалених щік. Адже все одно забрало розбите...
Рятувальники дружно витріщилися на нього. Все тим же прогумованим пальцем Че покрутив біля скроні.
Сайгон прочистив горло:

- А мені плювати, - і сплюнув на підлогу.

Растаман раптом затремтів, видаючи хрюкающие звуки. Під цей акомпанемент він звільнився від шолома і маски. Божевілля заразливо. Наступним роздягся Павло Терентійович, а довше всіх загальному пориву пручався Фідель. Але і він здався. Тепер рятувальники могли розмовляти один з одним. Ну, крім метробудівника.

- Старий говорить... пише... що нам треба спуститися по сходах. Ніби як там, у просторому залі, він і його товариші залишили «Марусю».

- Кого? - Сайгон, напевно, не дочув.

- Щит... Ну, прохідницький комплекс. Ці старі збоченці давали їм жіночі імена. Така традиція була.

Павло Терентійович кивнув, підтверджуючи слова команданте.

- Ну, з богом! - Че першим ступив на сходи, що ведуть вниз.