Метро 2033 — постапокаліптичний роман Дмитра Глуховського, що описує життя людей в московській підземці після ядерної війни. Вийшов у видавництві «Эксмо» в 2005 року, і перевиданий видавництвом «Популярна література» в 2007 році. На європейському літературному конкурсі EuroCon роман назвали «Кращим дебютом» 2007 року.
Менш ніж за три місяці тираж перивидання в 100 тисяч екземплярів був повністю проданий, видавництво випустило додатковий 100-тисячний тираж, який був розпроданий менш ніж за рік до травня 2008 року, третій тираж становить 50 тисяч екземплярів. Одна з презентацій пройшла в розсекреченому бункері Міністерства зв'язку РФ на Таганці на глибині 60 метрів. Роман також ліг в основу відеогри Metro 2033.
Світ Метро 2033[]
Книга розповідає про людей, які залишилися живими після ядерної війни 2013 року. Майже всі події розгортаються в Московській підземці, де на станціях і в переходах живуть люди. Завдяки оперативним діям служб громадянської оборони метрополітен вдалося захистити від радіації: майже на всіх станціях були закриті гермоворота, а в вентиляційних системах активовані протирадіаційні фільтри. Діяли також фільтри для води. Судячи зі всього, в момент загибелі Москви в метро зуміли укритися біля 70 тис. людей. Двадцять років після ядерної війни в метро живе біля 50 тис. людей. При цьому лише половина станцій заселена: частина станцій закинута, частина ізольована обвалами тунелів, частина згоріла. Деякі захоплені істотами з поверхні. В романі війна згадується лише побіжно. В результаті обміну ядерними ударами всі великі міста були стерті з лиця землі.
Жителі метро харчуються тим, що змогли виростити в тунелях. В основному це гриби, що не потребують світла, проте на деяких станціях Ганзи і Севастопольської імперії вирощують також картоплю, помідори та огірки. Також на деяких станціях вигодовують свиней та інших тварин. Ряд станцій забезпечуються електрикою від генераторів різного типу, проте в силу їх малої потужності на станціях часто діє лише малопотужне аварійне освітлення. Більшість предметів побуту (без врахування тих що були в метро спочатку), а також зброя, медикаменти, паливо тощо добуваються багаточисленними сталкерами, що час від часу піднімаються в напівзруйноване місто. В підземному місті діє торгівля, універсальною валютою є патрони, виготовлені ще до війни.
Видання[]
Книга має декілька редакцій.
- Перший варіант роману, під назвою «Метро» складався з 13 глав (2002 рік) та був розміщений автором на сайті m-e-t-r-o.boom.ru. Текст розділений по главах і по ходу кожної глави є посилання на музику, підібрану та рекомендовану автором для прослуховування під час читання.
- Другий варіант роману — 20 глав (2005 рік). Перероблений і доповнений був розміщений на сайті m-e-t-r-o.ru. Перше видання роману у вигляді книги вийшло 24 жовтня 2005 року у видавництві «Эксмо» тиражем 8 000 екземплярів, і пізніше додатковим тиражем 3 000 екземплярів.
- Друге видання «Метро 2033», в першій редакції, вийшло в 2007 році у видавництві «Популярная литература» початковим тиражем 100 000 екземплярів. В книгу також увійшла перша глава продовження під назвою «?-05-0002Метро 2034».
Сюжет книги[]
- Кототко викладено в статті Метро 2033/Сюжет книги
Виноски[]
* Книги серії Всесвіт Метро 2033 * |
||
---|---|---|
Книги Всесвіту Метро | ||
Глуховський Дмитро | Метро 2033 ξ Метро 2034 ξ Кінець дороги | |
Антонов Сергій | Темні тунелі ξ В інтересах революції ξ Непоховані | |
Буторін Андрій | Північ ξ Північ-2 ξ Північ-3 | |
Глумов Віктор Левицький Андрій |
Діти сектора. Сектор 4 | |
Дьяков Андрій | До світла ξ В морок ξ | |
Зайцев Сергій | Санітари | |
Калашников Тимофій [1] | Виворіт світу | |
Калінкіна Ганна | Станція-привид ξ Царство щурів | |
Мельников Руслан | Муранча | |
Москвін Сергій | Побачити сонце | |
Палій Сергій | Безіменка | |
Петров Захар | Муос-1 ξ Муос-2 | |
Шабалов Денис | Право на силу ξ Право на життя | |
Шакілов Олександр | Війна кротів | |
Шимун Врочек | Пітер | |
Неопубліковане | Відступник | |
Інше із Всесвіту Метро 2033 | Список книг Всесвіту Метро |
Шаблон:КнигиМетро2033[]
- ↑ Калашников Тимофій - псевдонім авторського колективу